Спецоперація «День Перемоги».

Автор: , 01 Май 2020

Спецоперація "День Перемоги" була задумана ще в сталінськи часи. Вона вже тоді мала показати радянським людям провідну роль комуністичної партії в "великій" перемозі над підступним ворогом. Люди ледь виживали на уламках країни після війни, яку довго готував і нарешті розв'язав Сталін. Здобути перемогу у війні "малою кров'ю і на чужій території" не вийшло. І ось тепер якось треба було виправдатися перед людьми, потрібне було шоу - день Перемоги, прапор Перемоги та інше. Пройшло вже 75 років з дня закінчення Другої Світової війни, а кремлівське шоу не тільки не закінчується, але ж набирає оберти.

Німецьке радіо, 7 травня о 12.45, повідомило всьому німецькому народові про підписану  капітуляцію. Німецькі війська ще ввечері 6 травня отримали наказ негайно покинути свої позиції на Східному фронті і форсованим маршем рухатися на захід, для здачі в полон англо-американцям. Всім, небажаючим потрапити до Сибіру, відводилось на порятунок лише дві доби. Саме тому з 9 мільйонів німецьких солдатів і офіцерів близько 7 млн ​​опинилися в полоні у західних союзників. Разом з німецькими військами на захід хлинув потік біженців.

Німецьке військове командування підписало Акт про беззастережну капітуляцію в ніч з 6 на 7 травня 1945 року ( о 02.41). Це сталося в штабі генерала Ейзенхауера, в старовинному французькому місті Реймсі, місті королів і шампанського. Вогонь з обох сторін мав припинитися 8 травня о 23.01. Ейзенгауер запропонував, щоб 8 травня о 15.00 за середньоєвропейським часом лідери союзних держав одночасно повідомили своїм народам про довгоочікувану Перемогу, а до цього часу інформацію про капітуляцію ворога присутнім  на підписанні кореспондентам суворо наказали притримати.

025

Акт о капітуляції. На першій сторінці з самого верху фатальний рядок.

Але Сталіну не сподобалося, що німецька капітуляція була підписана в штабі Ейзенхауера і Акт був надрукований лише  англійською мовою і починався реченням «Only this text in English is authoritative». («Тільки цей текст англійською мовою є дійсним». Американські офіцери, які готували Акт, використали звичайні для США юридичні формулювання і зовсім не думали про політичні наслідки). Тому Сталін зажадав підписати капітуляцію ще раз, але вже в Берліні, взятому Червоною армією. Союзники, розуміючи що створили для  Сталіна певні проблеми, погодилися продублювати підписання, що і сталося в Берліні, в штабі 5-ої ударної армії в ніч з 8 на 9 травня ( о 1.00 9-го травня). Цього разу Акт капітуляції був надрукований вже трьома мовами: англійською, російською і німецькою. Підписання дещо затяглося, кілька разів довелося Акти передруковувати. Ось чому на момент підписання дублюючого Акту капітуляції бойові дії вже не велися протягом двох годин, як це і було обумовлено Актом, підписаним в Реймсі.

Почувши  трансляцію німецького радіо про капітуляцію, американський кореспондент Едвард Кеннеді, вирішив, що тепер можна не чекати 15.00 восьмого числа і передав інформацію про капітуляцію в свою редакцію. З  ранку 7 травня по всій Америці і Канаді почалося бурхливе народне святкування. Довгоочікувана звістка облетіла весь світ (крім Радянського Союзу) і керівники союзників: президент Трумен і прем'єр-міністр Черчілль вже більше не могли затягувати проголошення Перемоги. Це відбулося 8 травня о 15.00 за середньоєвропейським часом. Це сталося за 10 годин до повторного підписання німцями Акту капітуляції в радянському штабі в Берліні.

Радянське радіо передало новину про капітуляцію Німеччини о 2.10 9-го травня. Тобто, за одну годину до її повторного підписання  в Берліні і через 9 годин після оголошення Перемоги в Лондоні та Вашингтоні.  Ось так 9 травня стало Днем Перемоги над нацистською Німеччиною в СРСР.

Сьогодні  більшість країн Європи це свято не відзначають взагалі.  8 травня святкується у Франції, Польщі та Чехії ( останні дві країни колись  святкували 9 травня). Нещодавно до них приєдналася і Україна. 8 травня це не день Перемоги, це День пам’яті по загиблим.  9 травня святкують в Росії, Білорусі, Вірменії, Азербайджані, Сербії і в … Україні, по традиції. Україна – єдина в світі країна, що відзначає обидві дати.  Данія та Нідерланди святкують 5 травня, німецькі війська там капітулювали ще 4 числа. Італія бурхливо святкує день звільнення від фашизму 25 квітня (хоча німецьки війська в Італії капітулювали 29 квітня), а Словенія – 27 квітня.

У декількох країнах 8 травня пам’ятна дата - тільки вивішуються національні прапори. В Англії 8 травня відзначають не щорічно. Відзначають лише ювілейні дати. Відзначали 50-річчя Дня Перемоги, збираються урочисто відзначити і 75-річчя. У США  День Перемоги 2 вересня, в день капітуляції Японії. У війні на Тихому океані Америка втратила втричі більше людей, ніж у війні проти Гітлера. Але цей день в Америці лише пам’ятна дата. На Балканах також більшість країн не відзначають ні 8, ні 9 травня. У Греції своя історія війни, зовсім інша. Болгарія припинила святкування 9 травня з 1989 року (болгари не забули сталінську окупацію у вересні 1944, хоча Болгарія не знаходилась у стані війни з СРСР), а в Сербії (союзниці Росії) цей день залишається святом.

Якщо б не збіг обставин і не трапилося непорозуміння – союзники могли б домовитися про спільну дату святкування, тим більш що вони були налаштовані в даному випадку на компроміс. Але ж не в тому річ!  Взагалі ці два свята зовсім різні. І відзначаються 8 і 9 травня по-різному. На Заході День закінчення Другої Світової війни в Європі - день скорботи за мільйонами людей, які загинули у страшній війні. Проводяться молебні, усюди запалюються поминальні свічки. У Росії ж панує всенародна радість, проводяться грандіозні військові паради в стилі 30-х років. Кардинально відрізняються головні теми свят. 8 травня – "ніколи знову". 9 травня – «можем повторить». Україні слід, нарешті, визначитися що святкувати: "ніколи більше", чи «можем повторить».

Необхідно нагадати, що святкувати день Перемоги в Радянському Союзі почали в 1965 році. За часів Сталіна і Хрущова 9 травня був робочий день, хоча і пам’ятний. Військові паради  9 травня за часи СРСР проводили тричі (1965, 1985 і 1990 рр) В Російській Федерації  вперше вивели танки на бруківку Червоної площі  в 1995 році й марширують з тих пір кожного року. Попереду крокуючих  батальйонів урочисто проносять «прапор Перемоги». З трибуни мавзолею цей прапор вітає президент Росії (великий любитель історії та етнографії, шокуючий останнім часом академічний світ своїми неймовірними «відкриттями» в частині походження народів). Найцікавіше в тому, що російський президент і його генерали навіть не підозрюють, що цей, так званий, «прапор Перемоги» ніде і ніколи не був встановлений, не беручи до уваги вітрини в музейному залі, де його «навічно» поставили в 1965 році. Про це знає тільки дуже обмежена кількість російських істориків, але вони мовчать, бо не хочуть позбавитися своєї роботи.

Історія «прапора Перемоги».

Події, що описуються нижче могли статися тільки в сталінські часи або в нинішній Північній Кореї - коли всюди розвішані червоні прапори і портрети улюбленого вождя, коли катастрофічно не вистачає їжі, а тюрми і концтабори переповнені людьми щиро здивованими - яким чином вони опинилися тут, серед "ворогів народу"? Адже вони так люблять свого вождя!

Коли до Берліна вже залишилося зовсім недалеко - постало питання про місце встановлення головного червоного прапора, прапора Перемоги. Історія цього прапора сповнена несподіваних поворотів і починається вона з непродуманого сталінського рішення. «Вождь народів» розпорядився встановити прапор Перемоги на Рейхстазі. Незважаючи на те, що в старій зеківській пісні співали: «товариш Сталін - ви великий вчений ...», Сталін чомусь нічого не знав про Рейхстаг. А саме, що в 1933 році німецький парламент залишив цей будинок, який в 1939 році був переданий медичному архіву, до якого на початку 40-х років підселили пологове відділення знаменитої клініки «Шаріте» і дитячий садок. Дуже  невдале місце для встановлення прапора Перемоги вибрав тов. Сталін.

Проте, політпрацівники заворушилися. На роль прапороносців Перемоги швидко підібрали грузинсько-російський тандем (старші сержанти, члени компартії), але виявилося, що один з солдатів свого часу проходив у справі про «шкідництво». Інший грузинсько-російський дует, Кантарія і Єгоров, теж не зовсім відповідали важливій ​​ролі (мало повоювали і не мали фронтових нагород), але час підтискав і бійців затвердили на самому верху.

dov10003

Фото. Автор В.Тьомін. Знімок з першої сторінки газети «Правда» від 3 травня 1945 р. Підпис під знімком стверджує, що ви бачите прапор Перемоги. Прапор встановлено на вежі, а не на куполі і домальовано ретушером.

План Головного політуправління (ГоловПУР) був простий і, здавалося б, легко здійсненний. Батальйони беруть Рейхстаг, а потім двоє бійців (з хорошими анкетними даними) під надійною охороною піднімаються на дах будівлі і де-небудь на видному місці встановлюють прапор. Прапор оголошується «прапором Перемоги», бійці нагороджуються орденами Червоного Прапора, їх імена вносяться в підручники історії (про зірочки героїв тоді не йшлося). Але щось пішло не за планом ... Серйозної помилки припустилися армійські політпрацівники - не врахували людський фактор. Оголосили, що за перший прапор над Рейхстагом учасники встановлення і їх командири будуть нагороджені зірочками Героїв Радянського Союзу. І закрутилася така круговерть, з такими несподіваними поворотами, що позаздрила б навіть Агата Крісті.

Але ж ГоловПУРу одного прапору здалося замало для святкування великої перемоги. І було влаштовано грандіозне свято з піснями і танцями прямо перед Рейхстагом – апофеоз перемоги. Ледь встигли відвести полонених німців та зібрати кинуту зброю, як з’явилися артисти: відома в ті часи співачка, Лідія Русланова і козацький ансамбль танцю. Природно, під посиленою охороною. В деяких місцях окремі групи німецьких вояків ще чинили спротив.

Святкували до глибокої ночі. Все б нічого, але ж скрізь лежали тіла полеглих солдатів, радянських та німецьких – не встигли поховати. В тридцяти кроках за спиною Русланової, що співала на сходах Рейхстагу про валянки, лежали загиблі бійці на яких ще димилися гімнастерки. Зі свистом та гойканням танцювали козачки з ансамблю. Просто якесь дикунське плем’я, а не регулярна армія. Всього в Рейхстазі і на Королівській площі під час святкування лежали біля 300 загиблих.

Фото. 2 травня 1945 року. Лідія Русланова співає на сходах Рейхстагу.

В кіно це жахливе святкування виглядало дуже пристойно і барвисто. До п’ятиріччя Перемоги був знятий фільм «Падіння Берліну», який отримав "Сталінську премію", а після смерті вождя був заборонений. В кіно тисячі солдатів одразу після виснажливого штурму почали несамовито танцювати. (Режисери обійшлися цього разу без Русланової, яка тоді вже сиділа в концтаборі).  У розпал свят на літаку прилетів сам товариш Сталін ("вождь" літав лише раз у житті, у 1943 р в Тегеран) і бійці припинили танцювати і разом зі звільненими полоненими французами побігли його зустрічати. Літак приземлився і з нього вийшов тов. Сталін, чорновусий красень у всьому білому. Це все було потім, але спочатку Рейхстаг треба було взяти.

Зранку 30 квітня почалися бої за Рейхстаг. В цей час у штабі 756 полку сиділи двоє солдатів з виготовленим в політвідділі армії прапором і чекали команди. Але бажаючих отримати зірочки героїв виявилося більш, ніж достатньо і вже до третьої години дня два прапори були встановлені в різних місцях Рейхстагу. Про що командири двох конкуруючих дивізій поспішили доповісти керівництву. Доповіді про успіх піднімалися все вище, поки не дійшли до Кремля. Повідомлення про те, що над Рейхстагом замайорів червоний прапор було розповсюджено по всьому світу радянським радіо. І незабаром прийшло привітання від Сталіна.

Цьому привітанню ніхто не зрадів. Німці відбили перші спроби взяти Рейхстаг, ізолювали всередині будівлі червоноармійців, що туди увірвалися і поскидали встановлені прапори. Кореспонденти, що прибули на місце не побачили ані взятого Рейхстагу, ані встановлених на будівлі прапорів. І тут почалася генеральська паніка, що Жуков, який через їх поспішні доповіді дезінформував вождя, зніме з них три шкури.

Страх перед заслуженим покаранням породив гарячкову активність на всіх рівнях армійських структур - від батальйону до армії. І почалися дива небачені! Одні солдати встановлювали свої переможні прапори, інші (з конкуруючих підрозділів) їх потайки знімали. Єгоров і Кантарія (під охороною взводу автоматників) встановили не той прапор - шанований сьогодні в Росії, «прапор Перемоги» в метушні загубили, а коли знайшли,  кудись його чіпляти було вже пізно. А сфотографувалися на даху Рейхстагу «герої-прапороносці» з третім, теж випадковим, прапором.

Пристрасті розпалилися до того, що один радянський офіцер розбив іншому офіцеру голову. (Описати всі карколомні події навколо «прапора Перемоги» в невеликій статті неможливо. Тим, хто цікавиться подробицями адресуємо до книги: «Прапор Перемоги. Ігри для дорослих»). https://www.yakaboo.ua/ua/prapor-peremogi-igri-dlja-doroslih.html#media_popup_fragment

Знамя Победы. Рождение мифа

Фото. 2 травня 1945 р. Автор А.Морозов. В руках  прапороносців прапор зовсім не схожий на сучасний «прапор Перемоги». Це саморобний прапор розвідвзводу С.Сорокіна, зроблений з німецької перини.

Кореспонденти, що збіглися до Рейхстагу, відзняли безліч прапорів встановлених в різних місцях будівлі, не було тільки знімків «прапора Перемоги». Перша фотографія цього прапору з'явилася 19 червня 1945 року, а остання (перед довгою перервою) 23 червня 1945 р

То самое Знамя

Фото. 19 червня 1945 року. Німеччина. Перша фотографія «прапора Перемоги». У прапора ст. сержант І.Сьянов, замполіт 756 полку І.Ефімов, командир 756 полку Ф.Зінченко. На прапорі поки що не вказані армія і фронт.

Вранці 9 травня величезну "свиню" політробітникам підклав комендант Берліна генерал Е.Берзарін. Солдати з комендатури зняли з купола невеликий прапор невідомих бійців і встановили замість нього великий стяг Перемоги. І це було цілком логічно. Перемога коли була оголошена? 9 травня! Ось і поставили «прапор Перемоги» в день Перемоги. А те, що на Рейхстазі встановили з 30 квітня по 2 травня близько 40 прапорів, так це ще нічого не означає. Війна ще тривала. До того ж всі помітні будівлі в Берліні були прикрашені червоними прапорами. Більш того, генерал Берзарін 20 травня в урочистій обстановці, під грім оркестру, відправив свій прапор Перемоги на Батьківщину. Після чого перед Рейхстагом відбувся парад військ берлінського гарнізону. Політуправління 1-го Білоруського фронту ледве встигло перехопити прапор Перемоги Берзаріна вже на території Союзу.

В Петербурге умер последний участник штурма Рейхстага // НТВ.Ru

Фото. 20 травня 1945 р. Автор О.Кноррінг. Комендант Берліна генерал Берзарін урочисто відсилає свій «прапор Перемоги» в Союз.

На 24 червня було призначено парад Перемоги. З усіх фронтів до Москви стали з'їжджатися делеговані солдати і офіцери для участі в параді. Керівництво ГоловПУРу намагалося притокмити на парад і прапор політвідділу, нібито встановлений на Рейхстазі Єгоровим і Кантарією. Однак отримало жорстку відсіч з боку Жукова і Рокоссовського - військові і політпрацівники мали різні уявлення про те, який шматок матерії на держаку можна вважати прапором, а який - ні.

В ніч з 18 на 19 червня Сталіну доповіли про хід підготовки до параду. Були присутні й інші високопоставлені особи. Доповідь була сприйнята в цілому прихильно, з невеликими зауваженнями. Зокрема, начальник ГоловПУРу запропонував пронести попереду парадних батальйонів «прапор Перемоги» встановлений над Рейхстагом двома мужніми солдатами - Єгоровим і Кантарією. Сталін схвалив цю пропозицію і військовим нічого не залишалося як прийняти її до виконання.

В цей час двоє «героїв-прапороносців» несли звичайну гарнізонну службу в Німеччині - ходили в караули, чистили картоплю на кухні, дрімали на політзаняттях. І раптом, як сніг на голову, 19 червня прийшов наказ з Москви - терміново відрядити на парад героїв з прапором і супровідними особами. 20-го червня, спеціальним літаком, герої із прапором були доставлені в столицю. Їм ледве встигли пошити парадну форму і призначена  четвірка вийшла 23 червня на генеральну репетицію параду. Прапор ніс комбат Неустроєв. Єгоров, Кантарія і Сьянов крокували за ним, як асистенти. Після закінчення репетиції Жуков прапор з параду зняв.

Так що ж сталося? Командування 150-ї дивізії від щастя, що  нахлинуло  просто зійшло з розуму. Рядова, нічим не примітна дивізія ... і на тобі, її прапорець пронесуть на параді Перемоги. У стані ейфорії й відбуваються найбезглуздіші й трагічні помилки. На радощах прапор зіпсували - написали на ньому номер і назву дивізії. Перетворили «прапор Перемоги», прапор соціалістичної батьківщини, прапор марксизму - ленінізму в штурмовий прапорець пересічної військової частини. Пронести такий прапор попереду всіх парадних колон - все одно, що плюнути в обличчя всій Червоній армії. І штурмовий прапорець 150 дивізії з параду зняли і заховали на цілих 20 років у музейному сховищі.

История: как подлинное Знамя Победы побывало в Минске

Фото. 23 червня 1945р. Зліва направо: Самсонов, Кантарія, Єгоров, Сьянов і Неустроєв перед репетицією параду. Остання фотографія «прапора Перемоги» перед 20-річним ув'язненням у сховищах музею.

Злети і падіння «прапора Перемоги».

Статус «прапора Перемоги» змінювався одночасно з поворотами політики. Один з таких поворотів стався після зміни керівництва в Кремлі в 1964 р. Прапор, що зберігався з 1945 р в підвальних запасниках музею Червоної армії, цілком забутий владою і народом, було пронесено на параді 1965 року, присвяченому ювілею Перемоги. Тоді ж «Прапор Перемоги» зайняв чільне місце серед експозицій музею. Різко змінилося і життя прапороносців: Єгорова та Кантарії. Михайло Єгоров переїхав з сирої квартири - розвалюхи в досить комфортне житло - в 1966 році для нього збудували невеликий котедж з центральним опаленням, теплим туалетом і навіть провели телефон. Мелітону Кантарії керівництво Абхазії вручило в 1971 р шикарну квартиру в новому будинку поруч з урядовими будівлями в центрі Сухумі і зробили цінний подарунок - призначили директором м'ясного магазину.

Після розвалу СРСР в 1991 р різко змінилося становище не стільки прапора, скільки «героїв-прапороносців». На початку 90-х сім'я Єгорова жебракувала (сам Єгоров загинув в 1975 р). Дружину і дочку виселили з котеджу. Військова та цивільна влада демонстрували цілковиту байдужість до двох нещасних жінок. Кантарію із сім'єю в 1993 р, після російської окупації Абхазії, вигнали з Сухумі, квартиру забрали. Він метнувся до Москви, пам'ятаючи як добре його зустрічали раніше. На його жах, виявилося, що старий хворий грузин вже нікому не потрібен і в Москві. З великими труднощами одна ветеранська організація випросила для Кантарії маленьку однокімнатну квартирку на околиці Москви. Помер «прапороносець Перемоги» в грудні 1993 р. Труна з тілом небіжчика простояла в траурній залі моргу цілий день - ніхто не прийшов попрощатися. Сім'ю з московської квартирки виселили.

Якщо після ювілейного параду 1965 р становище «прапора Перемоги» змінилося на краще, то після подібного параду 1995 р - погіршилося. Головними конкурентами Єльцина і його команди в боротьбі за владу в той час були комуністи, їх лідер, Зюганов, мав усі шанси стати президентом Росії. Комуністи стали широко використовувати копії «прапора Перемоги» на всіх своїх мітингах. Тобто вони використовували цей прапор за прямим призначенням, як це і було задумано політорганами в 1945 р - для обробки мізків населення і для увічнення комуністичної влади. Єльцин, для протидії комуністичній пропаганді, в квітні 1996 р видав указ, який забороняв використовувати «прапор Перемоги», за винятком особливих випадків. Замість «прапора Перемоги» рекомендувалося використовувати іншій прапор - так званий «символ Перемоги».

Після оголошеного Путіним в лютому 2007 р «вставання з колін» і початку нової холодної війни (Мюнхенська промова), відбулося друге відродження «прапора Перемоги». Вже в квітні того ж, 2007 року, цьому прапору, ніде і ніколи не встановленому, були віддані просто неймовірні почесті, він був проголошений спеціальним законом державною реліквією і розтиражований десятками тисяч екземплярів. Копії прапора возили в космос, в Арктику, піднімали на високі гори і, звичайно ж, вшанування цього фейкового «прапора Перемоги» нав'язувалася всім колишнім радянським республікам ..

Отже, в 2007 році Путін офіційно оголосив війну людству, витягнув з музею «прапор Перемоги» і під гуркіт барабанів пропаганди рушив у ризикований похід по створенню нової Росії в межах колишнього СРСР і далі скрізь. Спочатку була Грузія, потім Україна, потім Сирія ... Що буде далі? Хто зупинить скаженого  будівельника нової імперії, якому не дають спокою сталінські успіхи з «повернення» Росії «історичних» територій?

Я поділився з Вами інформацією, яку "накопав" і систематизував. При цьому нітрохи не збіднів і готовий ділитися далі. Якщо Ви виявили в статті помилки або недоречності - будь ласка, повідомьте. E-mail: anpp48@gmail.com. Буду дуже вдячний.

рассказать друзьям и получить подарок

About the author

Комментарии

Ваш отзыв